Почати потрібно з простого: якщо ти щодня маєш дати сенсацію, то раз на кілька місяців ти просто зобовʼязаний написати про яструбів з оточення Путіна, які пропонують йому нанести ядерний удар.
1. Чи існують ці яструби, яких ніхто не називає? Я впевнений, що існують. В цілому ми непогано розуміємо, хто ці 20-25 людей з найближчого оточення Путіна, які мають можливість регулярно з ним бачитися і які можуть пропонувати нанести ядерний удар. І я дозволю собі зробити припущення, що основна частина з них самоусунулася від пропозицій по війні. І якщо хтось і говорить про ядерний удар, то це можуть бути виключно військові і ядерний варіант є лише одним з варіантів розвитку подій. А не єдиним і головним.
2. Я неодноразово говорив, що 2026 рік став роком зламу в свідомості десятків мільйонів росіян. І головний злам полягає в тому, що росіяни почали усвідомлювати: війна триватиме доти, доки при владі Путін. Але є ще один вагомий злам: росіяни починають відчувати, що їх перестали боятися. Цей злам дуже чітко відчувається в дописах воєнкорів і він, явно, є однією з головних причин дискомфорту в елітах.
В суспільному договорі однією з базових речей є «гордість». Гордість останніх десятиліть базувалася на тезі «Не смішіть наші іскандери». Зараз ця частка суспільного договору розпадається. Воєнкори розʼятрюють старі рани «веймарськоі Росіі», які зводяться до того, що нічого страшнішого ніж слабкість Росії просто не існує. А росія зараз, на їхню думку слабка. Влада робить те саме, говорячи, про те як їх обманули.
В книзі «Постпутін», я разом з Віталієм Пировичем доволі детально зупинялися на цьому феномені. І він зводиться до того, що в путінській (сучасній російській) міфології перемогти Росію можна тільки нечесним шляхом. Але вся ця гримуча суміш дає збій рівно в той момент, коли стає зрозуміло, що Росію перестали боятися.
3. Отож, маємо зараз наступну ситуацію:
– Росію не бояться і це стає зрозумілим більшості росіян, включно з елітами;
– Суспільний договір розпадається і поки цей розпад каналізується в кухонну революцію на низах та в відстороненість від прийняття будь-яких рішень більшістю з оточення Путіна (кожен чекає, що хтось інший, першим спробує розкрити очі Путіну). Або якщо ще точніше, то поки «на амбразуру» кидають тих, хто відповідає за економіку (перш за все, це Силуанов та Набіуліна, при повному мовчанні Мішустіна).
4. Але повернімося до ядерного удару. В цілому, за різними оцінками, підтримує ідею ядерного удару в районі 40% росіян. При цьому, треба розуміти, що тактичний удар не являється сценарієм Хіросіми і не передбачає автоматичної капітуляції Києва. Але вона точно передбачає повну ізоляцію Росії. Навіть Китаєм. Пекін неодноразово давав зрозуміти – це абсолютна червона лінія.
5. Найближчі місяці, я впевнений, тема ядерки буде все частіше підніматися в різних ЗМІ. Чим більш успішними будуть українські діп та мідлстрайки, тим частіше про це писатимуть світові ЗМІ з посиланням на неназвані джерела. Але я все ж залишаюся при думці: Путін надто боягузлива істота, щоб нанести ядерний удар. Путін зараз переживає глобальне приниження. Проте, він ще далеко не загнаний в кут з якого єдиним виходом є ядерний удар. Але вся біографія Путіна показує одну закономірність: він не той щур, який кидається на тебе, якщо його загнали в кут. Він в цих випадках, сидить і чекає.
голова аналітичного центру «Ділової столиці»
Книга «Постпутін. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років»
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації