Заяви Путіна треба розглядати перш за все з психологічної, а не змістової точки зору. І ці заяви, як би це дивно не звучало, зовсім не про війну
Пітін з дитинства дико боїться публічних принижень. Для нього немає нічого страшнішого ніж ніж публічний сміх над ним (я думаю, що він пішов в КГБ саме через це, бо КГБ – була єдина структура про яку не можна було розказувати анекдоти). Якщо комусь цікаво трохи більше про це, рекомендую прочитати мою книгу «Як зруйнувати русскій мір», видану Наш Формат (лінк на цю книгу та на книгу «ПостПутні. Росія з якою нам доведеться жити наступні 50 років» буде в коментарях.
Так от, виступ Путіна – це виступ ображеного на публічні приниження. Виступ неймовірно слабий. І головна причина слабкості – неможливість підняти ставки. В своїй переговорній стратегії Путін має лише один інструмент – підняття ставок. Він жив так 20 років і до 2022 року ця стратегія лише двічі не спрацювала. Коли Ердоган збив російський літак і коли Трамп дав наказ знищити вагнерівців.
Тому ще раз повторю: його вчорашній виступ не про переговори і, тим більше, не про розгром України. Це виступ ображеного слабкого хлопчика, за яким стоїть армія, яка може його захистити.
Ніяких переговорів Путін не збирається проводити. Хоча, мені здається, він через деякий час змушений буде їх провести. Але сьогодні, єдина причина чому він про це сказав – страх перед тими змінами, які відбуваються в Росії ( про це я докладніше писав у вчорашньому пості). Вперше в своєму політичному житті він відчуває, що народ має субʼєктність. Але це усвідомлення не лише болюче для нього. Він, будучи людиною боягузливою і підлою ніколи не зможе пробачити цьому народові цю саму субʼєктність. Він повинен почати їм мститися. А відтак, його виступ – не про переговори. Його виступ про новий сплеск майбутніх репресій.
Із позитиву – режим знаходиться на роздоріжжі. Або йти в Північну Корею або щось змінювати. І режим боїться обох варіантів, а тому поки, як мінімум деякий час, – це буде біг на місці. А такий біг збільшуватиме суб’єктність народу. І тут важливо розуміти, що субʼєктність народу – це не про революцію знизу. Це та опора, на яку, за певних обставин, можуть спертися еліти.
Про автора: Вадим Денисенко, політолог, керівник аналітичного центру Ділова Столиця
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації