Благовіщення Пресвятої Богородиці для вірян східного обряду — одне з 12 найбільших свят церковного року. У новоюліанському календарі припадає на 25 березня. За християнськими віруваннями, цього дня Діва Марія дізналася про своє непорочне зачаття сином Божим.
У народі цей день пов’язаний із пробудженням природи, настаннням справжньої весни та початком землеробських робіт, — розповіла Суспільному старша наукова співробітниця відділу етнографії Житомирського краєзнавчого музею Валентина Невеська.
За словами етнографині, яка понад 35 років досліджує місцеві обряди, повір’я та звичаї, Благовіщення для наших предків і, зокрема, для поліщуків, як свято — мало значно глибші, дохристиянські, корені. Ще з язичницьких часів воно символізувало початок нового життєвого циклу, який був пов’язаний із землеробством та продовженням життя людей.
“Благовіщення, або блага вість — це завжди щось добре, очікуване, приємне. У християнстві — це звістка про народження Спасителя Ісуса Христа, а в народних віруваннях — це надія на щедрий урожай, добробут та продовження роду людського”, — сказала Валентина Невеська.
Валентина Невеська біля картини Ірини Вишневської “Богородиця” у залі етнографії обласного краєзнавчого музею, Житомир
Богородиця Одигітрія (провідниця), село Паволоч Попільнської громади, експонат краєзнавчого музею
Свята Варвара з житієм, кінець ХVІІІ століття, Бердичівський район, експонат обласного краєзнавчого музею
Богородиця, Овруцький район, екпонат обласного краєзнавчого музею
Постійно діюча виставка ікон в обласному краєзнавчому музеї, Житомир,
Земля “прокидається” — і її не можна турбувати
У народних віруваннях Благовіщення вважалося днем, коли весна із зимою прощалася. Люди вірили, що на Благовіщення “прокидається” земля, очищається від всього непотрібного, нечистого та готується прийняти зерно — для нового урожаю, — розповіла етнографиня.
“Землю наші пращурі сприймали як живу істоту, як жінку-матір. Її шанували, нею дорожили. А відтак не квапилися відразу після того, як зійде сніг, її обробляти. Люди казали, перш, ніж засівати у землю зерно, вона повинна набратися тепла, сили і достатньо вологи. Тобто нива як і жінка — для того, аби прийняти зерно у своє лоно або народити дитину, мала бути готовою та зрілою для цього”, — сказала Валентина Невеська.
Перші підсніжники зацвітають до Благовіщення
Зі слів етнографині, наші предки ще з часів язичництва вважали, що до Благовіщення землю не можна обробляти: її не можна ані копати, ані засівати.
На Поліссі здавна існував обряд — “Одруження плуга”
Здавна на Поліссі існував обряд, який старі люди називають “Одруження плуга”, — каже Валентина Невеська. З її слів, у перші весняні теплі дні люди влаштовували так зване весілля плуга і землі. Плуг був нареченим, а земля — нареченою.
“На Поліссі у селах люди споряджали молодого коня, який раніше не орав землю, виводили його з плугом на ниву десь неподалік від оселі чи домашнього садка і там робили першу борозну. І засівали один рядок — на Поліссі, зазвичай, льоном. Цей народний обряд символізував старт землеробських робіт, а також сподівання на те, що восени нива обов’язково має щедро народити. Коріння цього обряду сягає ще у скіфські часи”, — сказала Валентина Невеська.
Один із експонатів у залі етнографії Житомирського обласного краєзнавчого музею
Давній поліський плуг — як експонат у залі етнографії Житомирського обланого краєзнавчого музею,
Птаха гнізда не в’є, а дівчина косу не чеше
Свято Благовіщення, зі слів етнографині, вважалося неабияк важливим та великим. Воно було як Різдво чи Великдень. У цей день заборонялася всяка робота.
“Люди казали, що на Благовіщення птиця гнізда не в’є, а дівка коси не чеше. У цей день дівчатам не дозволялося розчісувати волосся. Бо коса була символом жіночої долі, і її не зачіпали, щоб не накликати біду. До цього дня лелеки, як правило, поверталися до своїх покинутих восени гнізд”, — розповіла етнографиня.
Повернення буслів у рідне гніздо.
Зі слів Валентини Невеської, вважалося, що порушувати заборони на Благовіщення — гріх. Існувала навіть легенда, що зозуля, яка звила собі гніздо цього для, була покарана. Вона — чи не єдина птаха на світі, яка досі не має власного гнізда, а яйця майбутніх своїх пташенят змушена підкидати іншим птахам.
За давніми повір’ями, цього дня із землі починали виходити усі істоти, які зимували в ній — змії, вужі, жаби, черв’яки та комахи.
“Наші предки казали, що це так земля викидає із себе все зайве і непотрібне, а відтак і очищається. Для того, аби прийняти нове зерня і дати йому благодатні сходи та добрий урожай”, — сказала етнографиня.
Особливі звичаї стосувалися домашніх курячих яєць
З інформації Валентини Невеської, наші предки вважали, що яйця, які знесла домашня курка у день Благовіщення, не можна було використовувати ані в їжу, ані для висиджування майбутніх курчат, ані тим паче для розписування великодніх писанок чи крашанок.
“Таке яйце вважалося неприданим у господарстві. Для того, аби відвести лихо, як казали люди, яйця, які знесла курка на Благовіщення, потрібно віддати природі. Зазвичай, їх кидали у річку — у проточну воду. А ще — це сприймалося як своєрідна данина людини природі”, — сказала Валентина Невеська.
У селі на Житомирщині
На Благовіщення люди збирали попіл, бо вважали його цілющим
Звичай збирати попіл на Благовіщення, зокрема, з печі, ще й досі зберігся на Поліссі, особливо, в сільській місцевості. Такий попіл називали благовіщенським.
“Попіл із печі, яку топили цього дня, не викидали, а зберігали і згодом використовували як оберіг для оселі. А ще — ним посипали грядки з капустою або огірками чи застосовували у народному лікуванні людей та худоби”, — розповіла етнографиня.
Місцеві господині чекають, поки догорить полум’я у печі, Овруцька громада, Житомирщина,
Здавна на Поліссі існував обряд — сукання благовіщенської нитки
За словами Валентини Невеської, на Поліссі на Благовіщення існував давній обряд — сукання благовіщенської нитки. Нитку, з її слів, виготовляли із вовни здорової (не хворої) вівці. Для цього жінка, яка займалася ворожінням (а в селах були такі жінки-гадалки), сідала на порозі обличчям до сонця і сукала довгу червону нитку. Але сукати потрібно було зліва направо, а не навпаки.
“Таку нитку, як і попіл, зберігали в оселі цілий рік — як оберіг та захист. Її могли зав’язувати на руку, яка, за повір’ями предків, захищала від болю, зурочення, заздрощів або нападу недуг. У народі казали, що така нитка символізує зв’язок людини із Всесвітом і навіть може напророчити майбутню долю”, — розповіла Валентина Невеська.
Садиба зеленого туризму “Поліська хата”, село Городське, Житомирщина.
Реманент у садибі зеленого туризму “Поліська хата”, село Городське, Житомирщина.
Особливе значення благовіщенська нитка мала для жінок, які практикували ворожіння або гадання. Вважалося, каже етнографиня, якщо жінка, яка відчувала у собі властивості передбачати долю, ворожити абощо, на Благовіщення покладе червону нитку під дубову колоду, на якій рубали дрова для печі, то вона так, як казали люди, підсилить свій природній дар — “відати”.
На Благовіщення в народі не одягали новий одяг
За словами етнографині, вважалося, що на свято Благовіщення не можна було одягати нового одягу. Потрібно було виходити з дому в тому вбранні, в якому вже ходили раніше.
“Якщо було потрібно було піти до церкви, а, як правило, на Благовіщення віруючі люди завжди зранку відвідували Богослужіння у храмах, і вдягнути для цього нове вбрання, то вони намагалися його одягнути хоча б раз до Благовіщення, аби цього дня воно вважалося таким, яке вже носили”, — сказала Валентина Невеська.
Після Благовіщення дівчата розпочинали підготовку до веснянок
Зі слів етнографині, Благовіщення припадає на Великий піст, а відтак співати та розважатися в цей день заборонялося. Після цього свята молоді дівчата починанали вивчати веснянки. Для цього збиралися разом вечорами і потроху готувалися до Великодня та інших весняних гулянь.
“На вечорниці дівчата приносили рушники та сорочки, які вони вишивали взимку. Старші з-поміж них оцінювали роботу молодших. Якщо вишивка на рушнику чи на вбранні була гарною, без вузликів і з правильними візерунками та орнаментами, то такій дівчині дозволяли після Великодня долучатися до масових весняних гулянь і приглядати собі нареченого. Якщо ж робота, на думку старших дівчат, була невдалою, то такій дівчині радили ще рік повчитися майстерності і не приходити на веснянкові гуляння, тобто ще походити в “дівках”, — розповіла Валентина Невеська.
Передвеликодній обряд розписування крашанок та писанок, майстер-клас в обласному краєзнавчому музеї
Традиційні поліські писанки, Житомир
Великлодній стіл у садибі зеленого туризму “Городське”, село Городське, Житомирщина.
Також, зі слів етнографині, на Благовіщення люди робили добрі справи — допомагали нужденним, бідним, відвідували самотніх і хворих. У народі казали, що цього дня навіть грішники в пеклі не страждають, бо свято несе благодать для всіх.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації