В соціальній мережі «Фейсбук» у групі «Українська мозаїка. Мозаїки, барельєфи, розписи та інші настінні зображення» автор Татьяна Дрожевская розмістила допис під назвою: Храм з унікальними розписами – Свято-Михайлівський собор в Житомирі.
На сьогодні це перший і поки що єдиний храм, в якому втілено експериментальний український розпис на основі давніх технік.
Михайлівський кафедральний собор у Житомирі був зведений у 1856 р. власним коштом місцевого купця Михайла Хаботіна. Будівництво обійшлося у 37 тисяч карбованців (для порівняння: на той час міський бюджет Житомира становив приблизно 23 тисячі карбованців).
За радянської влади у 1927 р. храм закрили, за часів Другої світової війни тут відновилися богослужіння, після війни до 1960х собор перебувала у занедбаному стані, хоча і функціонував за своїм призначенням, а з 1960 р. будівлю храму передали товариству “Знання”, а у його підвалах розмістили склад магазину “Спорттовари”. У цей час було знищено чотири малі куполи навколо центральної бані та дзвіницю, а храм перебудували на двоповерхову будівлю під кабінети для товариства “Знання”. У 1985 р. споруду передали у розпорядження місцевого лялькового театру, де він театр функціонував аж до жовтня 1991 року, – тоді храм повернули православній громаді і відновили Богослужіння.
Рішення про реставрацію храму було прийняте ще у кінці 90-х років і ця реставрація продовжується до сьогодні. Якщо історія собору є звичною з точки зору долі сакральних будівель часів радянської влади, то рішення з реставрацією і його втілення стало унікальним (на сьогодні)























Спочатку вирішили реставрувати іконостас та зробити це в українському стилі, а пізніше виникла ідея відновити на стінах храму розписи, котрі використовували у часи Київської Руси на території України.
Одним з головних ідейних натхненників оздоблення стін храму, саме в Русько-Українському стилі, став київський художник Денис Белянський. Він мав просту та чітку концепцію: «Українці розписують українські храми в українському стилі». За основу розпису митці брали найкращі зі збережених зразків образотворчого українського мистецтва та мистецтва розпису церковних споруд. Зі слів Белянського незважаючи на послідовне знищення усього українського, все ж таки залишилося достатньо багато унікальних пам’яток, завдяки яким можна не лише відновити, а навіть доповнити оригінальний українській розпис.
Відновлювати настінні розписи у храмі почали з 2004 року. На стінах можна побачити петриківський розпис, різні історії, наприклад, про козаків, які стають монахами та інші різні релігійні сюжети. Розпис дійсно унікальний, словами переказати важко. Кілька давніх ікон у золотих засклених рамах гармонійно вписані у простір розпису – а простір цей величезний – фактично від підлоги й ген під куполи (понад 300м. кв.). Щоб роздивитися дрібніші розписи доводиться присідати або ставати навшпиньки. Неймовірна деталізація. Та навіть батареї розписали так, що вони зливаються зі стінами!
У роботі художники використовують акрилові та олійні фарби та типографську позолоту. Композиції біблійних сюжетів на стінах храму спеціально побудували нетрадиційно.
«Традиційно на перший план мають виходити фігури, а ми зробили, що наче дивишся через отой райський сад, – каже Белянський. – Ми хотіли б, щоб ці біблійні мотиви були зрозумілі українцям, тому в нас тут з’являються суто українські символи. Тут і тин, і пшениця, і виноград, адже, коли людина бачить те, що вона знає, то вона краще це сприймає».
При самому вході, між зовнішніми дверима й залою зустрічає Рай і Пекло. Рай угорі, а Пекло, відповідно – внизу, на рівні очей. Пекло зустрічає при вході написами з іменами (назвами?) смертних гріхів. Автоматично подумки перебираєш свої гріхи, аби впевнитися, що нічого з переліку не маєш за собою. А підвівши очі, бачиш світло, спокійну зелень і чисту блакить – Рай.
На стелі при вході у храм розмістили зображенням архангела Михаїла розміром три метри на півтора. Над створенням цього образу київський художник Олексій Возіянов працював самостійно близько року. За рік у червоному кольорі відтворив образи шести янголів, які розміщені обабіч стін храму.
Що іще важливо – художні композиції на території храму розміщували так, щоб кожний розпис мав свою точку освітлення.
Настоятель собору отець Богдан Бойко планує у майбутньому семінари з метою популяризації саме такого канону розпису української церкви. Цей канон має свої закони, і в просторі Свято-Михайлівському собору їх дотримано. За словами настоятеля храму «Розписи, які прийшли з Візантії до нас, в Україну, вони були не такі, як сьогодні у всіх храмах України. Чому? Тому що Петро І, потім Катерина II, прийняли певні укази, в яких було написано, що треба уніфікувати, тобто вони виробили свої певні розписи, Андріївські та інші, а всі українські розписи старалися знищити. Тобто старі храми вони намагалися переписати та зробити все так, як в росії. Наші вважаються унікальними розписами, бо вони такі, як розписували колись українські храми».
Тож будете в Житомирі – обов’язково огляньте поки що єдиний в Україні храм з українськими розписами.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city


«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

