Уже рік як на Житомирщині у культурно-мистецькому центрі “Поліська хата” в селі Городське діє освітньо-розважальний проєкт “Старовинна школа”. У рамках цієї етнографічної ініціативи дітей знайомлять із давнім письмом і старовинними рахівницями. Також його учасники разом із народним художником Юрієм Камишним проходять мистецький екскурс у минуле.
Про це у розмові із редакторкою Українського радіо Житомир Наталією Кулініч розповіли Інна Величко, господиня садиби зеленого туризму “Поліська хата”, Юрій Камишний, народний художник України та вчителька ліцею №8 Житомира Наталя Ваховська.
Як і чому виник етнографічно-розважальний проєкт “Старовинна школа”
Інна Величко, господиня садиби з “Поліська хата”:
Ми вже давно займаємося розвитком сільського зеленого туризму і до нас приїздять діти з різних регіонів: це і Житомирщина, і Київщина, з інших країв. Вийшло так, що ідею нам, можна сказати, подали вчителі початкових класів Коростишева, які попросили організувати для першачків якесь незвичне Свято буквара. Для них ми вперше і зробили цю програму. А потім і житомиряни доєдналися, і кияни.
Ми з колегами замовили дві старовинні абетки — глаголицю та кирилицю, общипали місцевих гусей, купили чорнильниці і запропонували діткам спробувати писати, як їх прабабусі та прадідусі, пером. Потім додали старовинні рахівниці, на яких наші бабусі ввели бухгалтерський облік. Потім купили ваги, які важили фунтами. Це настільки сподобалося дітям, що вирішили цю програму адаптувати і для старших дітей. Коли до нас приїздять великі групи, ми з колегами хочемо проділити увагу кожній дитині. Тому якась група займається математикою, інша пише, третя спілкується з художником. Тому що у нас з’явилась ідея долучити до цієї програми народного художника України Юрія Камишного, який живе поряд з нашою садибою. Він розповідає дітям про українське мистецтво минулого, навіщо були художнику діти-помічники, як ці помічники готували фарби, як малювали. Для нього це звичайні речі, а діти, можливо, вперше чують про такі речі.
Інна Величко.
Який старовинний інструментарій, з допомогою якого навчались 100-200 років тому, ви використовуєте у “Старовинній школі”?
Ми серйозно підготувалися до цієї програми і купили абетки на старовинному папері. Купили чорнила, які створені за старовинними технологіями із ягід бузини. Також ми купили такі інструменти, якими писали, писаки. Це така загострена паличка, ззаду як лопатка, яку використовували для того, щоб писати по восковій дощечці, вишкрябувати приклади чи літери. Зараз ми плануємо зробити реконструкцію таких дощечок, залити їх воском і це буде ще один вид письма, який діти будуть опановувати. Чому використовували дощечки? Тому що папір був дуже дорогий, і писали тільки контрольні роботи або листи комусь, а вже, як то кажуть, навчалися на “багаторазовому зошиті”.
Чи близько і цікаво це сучасним дітям, які звикли до гаджетів?
Знаєте, вони здивовані, дуже здивовані усім, що бачать. І коли приїздять до нас, наприклад, або дорослі вчителі, або бабусі дітей, вони ще з задоволенням можуть самі розповісти, що вчилися писати такими ручками з перами, чорнила носили в чорнильницях до школи. І коли ми виставляємо публікації, фото, нам теж багато коментують, як колись хтось застав в школі навчання саме таким ось способом.
Заняття із давнього письма у “Поліській хаті”. Село Городське, Житомирщина. Фото надала Інна Величко
Слава Богу, ще жива моя мама, вона нам теж допомагає і вона організовує дуже цікаве змагання, ми робимо такий інтерактив “Бабуся проти гаджетів”. Вона бере до рук рахівницю, а моя мама в минулому була бухгалтером і коли вона розпочинала свою професійну діяльність, вона вела облік тільки на рахівницях. А діти задають якісь складні приклади, з тисячами, з мільйонами. Інші діти рахують на калькуляторах в телефонах, а бабуся рахує на рахівниці. Ну і часто буває, що бабуся виграє в дітей по швидкості, їм це дуже подобається.
Заняття на рахівницях у “Поліській хаті”. Село Городське, Житомирщина. Фото надала Наталя Ваховська
Які предмети старовини в старовинній школі вважаєте найціннішими?
Це, передусім, старовинна абетка, яку на старовинному папері написав каліграфічно майстер, яких мало в Україні, киянин. Це репліки глаголиці та кирилиці, вони повністю ідентичні оригіналу. Звісно, хочеться ще мати першодрук Івана Федорова, але це, сподіваюсь, у майбутньому. Ми збираємо такі цікаві речі, які не в кожній бібліотеці знайдеш і не завжди поцікавишся.
А найцікавіший предмет, який я нещодавно придбала, це репліка старовинної гривні. Тому що ми в цій програмі теж говоримо про гроші, і дуже часто діти не знають, які були українські гроші і що можна було купити за них. Тому я купила репліку срібної гривні, яку зробив Нацбанк. І, знаєте, вона найбільше вражає сучасних дітей. Вага цієї гривні 160 грамів. Вона срібна і важка, тому коли діти беруть її в руки, то розуміють її “вагу”, тобто цінність. І коли розповідаєш, що цю гривню колись росіяни рубали на менші “рублі”, діти одразу розуміють, яка валюта більш дороговартісна.
Репліка старовинної гривні. Житомирщина. Фото надала Інна Величко
Про це зараз, в час війни, важливо говорити із нашими дітьми. І, до речі, багато занять в нашій “Старовинній школі” ми проводимо з благодійною метою, залучаючи дітей тих родин, які зазнали наслідків війни в той чи інший спосіб. Зазвичай ми такі благодійні заходи проводимо у партнерстві з різними благодійними організаціями, які мають можливості привезти до нас таких діток. Це громадські організації, які працюють з переселенцями, з дітьми загиблих воїнів, організовують для них відпочинок. Тому ми з задоволеннями йдемо на співпрацю і допомагаємо організовувати такі заходи. І ми раді, що таким способом можемо допомогти дітям адаптуватися після таких серйозних психологічних травм, які їм доводиться переживати. На сьогодні вже більше десяти різних організацій привозили до нас групи саме таких дітей.
В чому, на вашу думку, цінність “Старовинної школи” для сучасних дітей?
Я думаю, що цінність в тому, щоб діти побачили, який шлях колись проходили люди для отримання знань. Щоб вони могли порівняти це із сучасністю, коли відкрито набагато більше можливостей. Щоб зрозуміли, як раніше важко було досягати чогось, навчатися, як важко було знайти вчителів, як важко було побороти якусь систему, а особливо жінкам, яких взагалі вважали, що вони повинні лише народжувати і виховувати дітей. Тому, напевно, діти задумаються після такого візиту в “Старовинну школу”, наскільки вони мають цінувати те, що в них є сьогодні. Що можливості сучасної освіти, якщо порівняти з минулими, набагато більші, ширші, об’ємніші. Аби тільки дитина хотіла навчатися — в її руках все, вона може досягти будь що.
Коментар Юрія Камишного, народного художника України.
На уроках цієї школи особисто мені хотілося б навчити дітей найголовнішому, чим я керуюся у житті, на кшталт того, як навчали Григорію Сковороду. Зараз це не практикується, але тоді це було, вчили головному — любові до світу, до людей, до науки. Я як художник хочу донести до діточок, що можна розмовляти один з одним мовою фарб: теплими фарбами, холодними фарбами. Як з ними дружити, і як з них зробити твір мистецтва — креативний, добрий, світлий.
Хочу розповісти дітям, як в старовину добували фарби, з чого їх робили. Я багато мандрував по світу, і у мене в хатинці зібралися речі з усього світу, з 38 країн, які я відвідав. Наприклад, в Індії я був 16 разів, і там дуже багато малював, мені є про що розповісти дітям.
Народний художник України Юрія Камишний.
Коментар Наталії Ваховської, вчительки, класного керівника 6-А класу ліцею №8:
Діти були вражені цією школою, я вам чесно скажу. Вони навіть не згадували кілька годин про свої телефони. Їм не просто показували старовинні чорнила, старовинний папір, пера, якими писали раніше. Діти самі писали перами, і багато хто казав, що пером в них виходить краще, ніж ручкою. Вони були вражені, бо не бачили до цього справжню піч, в яку кидаєш дрова і вона гріє. Особливо діти були захоплені, коли тримали в руках срібну ромбовидну гривню, дивувались, яка вона важка — 160 грамів. У художника Юрія Камишного також було безліч всього цікавого, він розповідав про характерників, що дітей дуже зацікавило, бо живемо в час, коли наші герої — це воїни. Діти долучились до української старовини, і були вражені, що за цим не треба їхати далеко, що це все тут, все поряд.
Наталка Кулініч, Таміла Бутко
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації