Знати історію — означає мати імунітет проти пропаганди. Саме цією справою займається історик Євген Мочалов. Пройшовши шлях від провідного аналітика енергетичного ринку (OilNews, enkorr) до одного з найпомітніших облич українського історичного YouTube, Євген допомагає тисячам українців відкривати минуле.
Чим він відомий сьогодні:
- Авторський канал «Мочалов»: історія як вона є — без прикрас та радянських наративів.
- «Історія без міфів»: співведучий популярного формату «10 запитань історику».
- Публіцистика: співавтор книги про енергетичне протистояння з агресором.
Журналісти сайту «Zhytomyr.city» поспілкувалися телефоном з Євгеном Мочаловим.
Пропонуємо вам текстову версію нашої телефонної розмови.
Хотілося б почути від вас, як ви потрапили в команду проєкту «Історія без міфів» та як давно знайомі з Владленом Мараєвим?
Ми разом вчилися. Наша спільна альма матер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Владлен був трохи старшим, але ми були знайомі. Було в нас спілкування, спільне студентське дозвілля. А пізніше, вже після повномасштабного вторгнення, я робив свій особистий ютуб і робив інтерв’ю з Владленом. Тоді вийшов доволі непоганий випуск. Ми після цього певний час також спілкувалися. Команда «Історії без міфів» – це три людини-засновники, окрім Владлена ще Костянтин Анохін та В’ячеслав Дегтяренко. Вони запропонували трохи змінити формат «Десяти запитань історику». Це такий окремий формат, який передбачав залучення інших істориків або спеціалістів з якихось галузей знань. Була ідея перевести його в формат інтерв’ю, такий подкаст традиційного формату для Ютубу. Власне в 2023 році ми почали спочатку якийсь окремий канал, потім перевели повністю формат на канал «Історія без міфів».
А взагалі з якого року існує «Історія без міфів»?
З 2020-го року, в 2025-му відзначили 5-річчя каналу.
Зараз канал дуже популярний, адже має 933 тисячі підписників, тобто не за горами перший мільйон. В чому секрет популярності?
Зовсім поруч цей мільйон, але остання миля найбільш важка. Якщо подивитися на динаміку, то перша і останні 100 тисяч найважче даються. Взагалі в ютубі важлива не підписка, а ті люди, які постійно дивляться вміст твого каналу.
Якщо говорити про історію успіху, я певним чином тут сторонній, тому що я долучився до команди через три роки такого активного існування проєкту на етапі, коли це вже був суперпотужний канал. І тому, звісно, що це, вперше за все, робота цих трьох людей, яких я назвав раніше. Дозволю собі сказати, що найважливіша роль, звісно, у самого Владлена, який зумів робити історію не пропагандистським якимось продуктом, не чимось, що має захоплювати увагу своїм феєричним драматизмом, а як дуже цільну, дуже різносторонню галузь знань. І оця людина в кадрі, якій довіряють, тому що вона спирається на джерела, не вигадує, намагається деконструювати міфи: не лише які нам неприємні, наприклад, які вигадані нашими ворогами, опонентами, а й ті, які гріють нам душу. А також які є історичною неправдою.
І мені здається, що це таке поєднання, безумовно, помножене на особисту харизму і інтерес до історії, до пошуку себе, в момент, коли всім трохи довелося змінитися. Я кажу, звісно, про початок повномасштабного вторгнення. Це бажання зрозуміти, чому так відбувається, чому нас хочуть убити.
Можливо, ви маєте свій топ-відео на каналі «Історія без міфів», щоб порадити людям переглянути ці відео?
Я можу порадити дуже багато відео. Мені дуже подобається «Історія зарубіжних країн». Взагалі, я вчився на кафедрі «Історія зарубіжних країн». І мені здається, що якщо з історією України ми все ж таки якось почали ладнати, тому що дуже великий інтерес до неї, то нашої оптики на історію іншого світу, все, що знаходиться довкола нас, і в науці дуже мало існувало. А в популярній науці так не існувало зовсім, можна сказати. Окрім зовсім нещодавніх подій . Тому я, наприклад, вважаю, що на «Історії без міфів» можна зайти на список відтворення, і там є цикл, пов’язаний з балканськими війнами. Я рекомендую його переглянути весь.
Мені здається, нічого немає в українському інформаційному просторі, який давав би таку вичерпну картинку про ті події, які мали безпосередній вплив на Україну і впливають до сьогодні, і є одним із найважливіших сторінок нещодавної історії Європи. Крім того, напевно, якщо говорити про “Десять запитань історику”, то мені дуже подобаються такі фундаментальні історичні випуски, тому що інколи ми дозволяємо собі говорити не з істориками, інколи ми дозволяємо собі говорити про історію зовсім нещодавно. А от така справжня історія від супер спеціалістів з думками, які неможливо нагуглити або почитати з Вікіпедії, то назву буквально декілька.
Це випуск з Наталією Старченко про «Люблінську унію», випуск про «Козацтво» з Олексієм Сокирком і, напевно, випуск з Віталієм Михайловським про розподіл Польщі, який дуже сильно перегукується з сьогоденням.
Якщо ви б оцінювали по 12-бальній шкалі знання українців з історії, яку б ви оцінку їм поставили?
Знаєте, дуже важко, тому що це визнаний факт, що в світі взагалі люди не дуже знають історію і не дуже знають географію.
В Україні ситуація, напевно, трошки краща, ніж десь в Сполучених Штатах, але суттєво гірша, ніж, наприклад, в Польщі. Тут я можу процитувати Володимира В’ятровича. Він колись сказав, що Польща трохи перегнула зі знанням власної історії. От інколи історії має бути менше. І оце про Польщу. У нас ситуація тривалий час була навпаки. Зараз от такий популярний рівень історії, він повертається в суспільство завдяки Ютубу, завдяки, як це не дивно, коротким відео, таким, як рілси в Інстаграмі, або тік-токи, або шорти в Ютубі. А також завдяки певному вибуху видавничої справи, тому що російська книжка пішла в 22-му році, і слава Богу, що її почала заміщувати українська.
Канал називається «Історія без міфів». Як ви вважаєте, який історичний міф або міф, який гуляє в медійному просторі про Українує найбільш живучим і небезпечним станом на сьогодні?
Найбільш небезпечним є міфи, які, починаючи з 16-го століття, більш активно з 19-го століття вигадував наш ворог. Це все, що пов’язано з ідеєю про колиску трьох братніх народів, це все, що пов’язано з ідеєю того, що українська мова – це є якась незрозуміла змінена російська мова під впливом Польщі або когось ще. Решта – це все сконцентроване довкола того, чи має Україна право на державність. Якщо ми згадаємо статті Путіна і його виступи, які були перед вторгненням або під час легалізації анексій, вони всі торкалися того, що українська державність якось була сконструйована третіми людьми для того, щоб якимось чином підважити Росію, що, звісно, є повною нісенітницею. Українська державність є старшою за російську і традиція цієї державності значно більш різнобарвна і набагато більш західного зразка, ніж російська.
Спроба перенести всю історію України в ХХ століття – це основний підхід для міфологізації цієї історії.
Пане Євгене, 19 лютого зустрічаємось з вами в Житомирі. Ви презентуєте власну книгу. До речі, рекомендую всім до прочитання: “Перша енергетична війна, яку Росія програла до вторгнення”. Чи плануєте піднімати інші теми, окрім питань, які висвітлені в книзі?
В межах своїх компетенцій готовий говорити про значно більший контекст, ніж енергетична агресія, яка велася Росією з перших днів української незалежності. Але, звісно, відштовхуючись переважно від цього предмету дослідження, він насправді доволі має популярну таку легку форму. Це не історична праця, я не хочу на це претендувати. Вона така історична, публіцистична. Тому що вона, в книзі ми зображаємо окремі елементи цієї агресії для зведення якогось єдиного мега опусу про енергетичну агресію Росії потрібно ще дуже багато документів і всього решти для того, щоб це зобразити більш науково. Тому, так, говоримо про історію України сучасної, а домінуючий контекст – це енергетичне протистояння.
На фоні Міндічгейту, у вас, мабуть, ще достатньо буде роботи над другою книгою!
Насправді ми в книжці багато приділяємо уваги питанням того, чому саме енергетика настільки важлива. Тому що вона найбільш ресурсна в плані грошей. Це завжди були найбільші потоки, найбільші суми. Відповідно, державні компанії завжди мали найбільші бюджети на закупівлі. Закупівлі – це основне джерело. І це все нас приводить до тих подій, зокрема, про які ви згадали, які нещодавно стали відомі суспільству.
Якщо говорити про дві найважливіші речі, то перше – це висока ресурсність, це грошовитість цих галузей. А друге – це те, що вони є фундаментальною основою функціонування економіки та життєдіяльності. Тобто ми розуміємо, якщо ми втрачаємо якусь іншу галузь, вона може бути судорожна, ми можемо збідніти, але якщо у нас немає газу, то ми замерзаємо. І саме тому для Росії завжди цей напрямок був дуже важливий, для того, щоб мати контроль над цим механізмом, як можна задушити українців швидко.
Так, ми, я думаю, зробили гарний анонс вашої зустрічі. Про героїв і антигероїв вашої книги поговоримо вже безпосередньо 19 лютого. Я вам дякую за цю розмову і до зустрічі в Житомирі.
Це дуже навзаєм. Дякую, побачимось.
Інтерв’ю провів Олексій Кузьменко.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації