Заява генерального директора Укрпошта Ігор Смілянський в інтерв’ю РБК-Україна прозвучала як холодний душ. Компанія фактично кредитує пенсіонерів на їжу — без банківської ліцензії, без договорів, без правового статусу. Схема називається просто — «на зошит».
Листоноша записує: «Петрівна. Дві пачки макаронів — 76 грн». Прийде пенсія — борг закриють. Якщо прийде.
Це подається як прояв людяності. Насправді це — діагноз.
Пенсія, якої не вистачає на їжу
Сама по собі поява такої практики означає одне: значна частина пенсіонерів фізично не дотягує від виплати до виплати. Якщо людина змушена брати «овердрафт» на макарони — це не фінансова неграмотність. Це бідність.
Коли керівник державної компанії публічно розповідає, що «єдиний ризик — бабуся помре до того, як розрахується», і навіть оперує відсотком смертності (7%), — це вже не про економіку. Це про моральну деградацію дискурсу.
Пенсіонер у цій логіці — не громадянин із правом на гідне життя, а кредитний ризик із коефіцієнтом смертності.
Неформальний кредит без правил
Смілянський визнає: практика неофіційна. Під час аудитів допускаються розбіжності в межах мінімальної зарплати, щоб листоноші могли «перекрити» нестачу власними коштами.
Тобто:
- немає кредитного договору;
- немає прозорих умов;
- немає захисту позичальника;
- ризики перекладаються на рядових працівників.
Фактично це тіньове мікрокредитування, замасковане під соціальну турботу.
І замість того, щоб ставити питання про достатність пенсій і соціальної політики, суспільству пропонують узаконити борг як норму життя для літніх людей.
Кредит замість соціальної політики
Наступним етапом очільник компанії бачить створення банку для кредитування пенсіонерів і легалізацію «замовлень у борг».
Тобто логіка така: якщо пенсії не вистачає — не підвищимо її, а дамо кредит.
Це фундаментальна підміна понять. Соціальна держава повинна гарантувати мінімальний рівень гідного існування, а не формувати кредитну залежність найуразливішої групи населення.
Пенсіонер, який бере позику на макарони, — це не клієнт фінансового сервісу. Це людина, яка не має фінансової подушки навіть на базові продукти.
Нормалізація злиднів
Особливо тривожним є тон, у якому це подається: «я на землі», «ну це ж брєд, хіба листоноша не дасть макарони».
Проблема в тому, що саме так і нормалізуються злидні. Коли держава замість вирішення системної проблеми бідності легітимізує побутову «зошитну» економіку.
Це повернення до моделі виживання, де:
- борг — частина повсякденності,
- пенсія — недостатня,
- смертність — елемент фінансової калькуляції.
Де межа?
Питання не до листонош, які, ймовірно, справді допомагають людям. Питання до системи, яка довела ситуацію до того, що «дві пачки макаронів» стають предметом кредитної операції.
Коли державна компанія фактично визнає масове кредитування пенсіонерів на їжу — це не приклад інноваційної бізнес-моделі. Це свідчення глибокої соціально-економічної кризи.
І поки нам розповідають про фінансові інструменти, у селах бабусі беруть «овердрафт» на макарони.
Це і є справжній показник рівня добробуту країни.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city


«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

