Спроба втечі Галущенка — це навіть не скандал. Це симптом. Симптом держави, де валізи пакують швидше, ніж підписують підозру.
От уявіть собі цей жанр: країна у війні, енергетика на межі, мільярди — під грифом «таємно», а на кордоні — знайоме обличчя з дуже заклопотаним виразом. Не турист. Не дипломат. А людина, яка вчора ще пояснювала нам, чому тарифи — це «ринкова логіка». Логіка, як бачимо, справді ринкова: купив — продав — виїхав.
І що цікаво — це дивним чином трапляється, коли гарант за кордоном. Збіг? Можливо. Але в українській політиці слово «збіг» давно стало евфемізмом для «так домовилися». Поки президент розповідає партнерам про реформи і прозорість, на внутрішній кухні хтось намагається зникнути між шлагбаумом і митником.
Це навіть не про конкретне прізвище. Це про стиль. Про те, що у владі досі панує психологія тимчасових людей: «встигнути», «перевести», «пересидіти». І якщо запахло смаженим — маршрут до кордону прокладається швидше, ніж лінії електропередач після обстрілів.
Бо справжня проблема не в тому, що хтось намагався виїхати. Проблема в тому, що суспільство вже не дивується. Ми звикли: як тільки справа стає гарячою — хтось раптово хворіє, хтось їде у відрядження, хтось — «на лікування». І кожен раз це виглядає як погано зрежисований серіал, де глядач давно знає фінал.
Якщо це нова модель відповідальності — то вона звучить просто: спочатку мільярди, потім кордон. А держава? Держава знову робить вигляд, що все під контролем. І що це — просто черговий «збіг обставин».
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації