Сьогодні в АРТвітальні Овруцької центральної бібліотеки імені Андрія Малишка відбулося відкриття виставки вишитих картин із приватної колекції Валентини Федорівни Галкіної із Великої Фосні. Ця експозиція — не просто зібрання робіт. Це жива історія, написана ниткою і голкою руками наших матерів і бабусь.
До речі, це вже друга виставка колекціонерки у стінах АРТвітальні за останні кілька місяців. Під час свого дебюту у грудні минулого року вона представила громаді колекцію ляльок у старовинних українських костюмах та колекцію традиційних українських хусток. Нині ж бібліотечний простір наповнений давніми вишитими картинами, дбайливо збереженими в домашній колекції Валентини Федорівни.
Перша картина, з якої все почалося, — це вишитий котик, створений мамою пані Валентини. Саме з цієї родинної реліквії народилося велике захоплення, що з роками переросло у справжню місію — знаходити, зберігати й рятувати вишиті полотна від забуття.
Насамперед у колекції — незліченна кількість робіт із різних сіл Овруччини. Зокрема, представлені картини з Великої Фосні, Гуничів, Ласок, Возничів, Дівошина, Шоломок та інших поселень, а також із Черняхівського району та навіть багатьох областей України. Попри таку широку географію, особливо цінним є те, що за кожною картиною збережено авторство — із зазначенням прізвищ майстринь та сіл, звідки вони походять. Це не безіменне мистецтво — це конкретні долі й конкретні жінки, які вкладали у стібки свою любов, віру і мрії.
Серед представлених робіт є картини, що повторюються — популярні сюжети свого часу, а є й унікальні, існуючі лише в одному екземплярі. Вражає й інше: як розповідає колекціонерка, у ті часи вишивали всі — і доярки, і медсестри, і вчителі. Це було звичною, буденною справою, частиною жіночого повсякдення. Сьогодні ж це мистецтво, на жаль, поступово втрачається.
Та завдяки таким людям, як Валентина Галкіна, культурне багатство нашого краю продовжує жити. Вона змогла розгледіти у старих, подекуди припалих пилом чи закинутих на горище роботах те, що для когось могло здатися звичайним або незначним. Насправді ж це — код нашої ідентичності, вишитий у полотні.
Саме про важливість збереження української ідентичності в непростий час війни говорили й відвідувачі виставки. Майстриню привітали керуючий справами Овруцької міської ради Сергій Лобик та начальниця відділу культури і туризму Юлія Корчемна. Вони подякували Валентині Галкіній за її невтомну працю зі збереження історичної та культурної спадщини нашого краю, наголосивши, що жодними словами неможливо повною мірою описати ту важливу справу, яку вона робить, аби передати нащадкам живий подих часу.
«Це не просто виставка і не просто захоплення. Це жива історія, яку створювали покоління наших земляків і яку сьогодні дбайливо береже та примножує наша талановита землячка Валентина Галкіна. Беручи з неї приклад, кожен із нас може зробити свій внесок у збереження української ідентичності. Її століттями намагався стерти наш ворог, але вона живе — у стібках, у піснях, у нашій пам’яті. І доки ми це бережемо — ми непереможні», — зазначив Сергій Лобик.
Дивлячись на кожну з картин, замислюєшся: що прагнула вкласти у неї майстриня? Які почуття переповнювали її під час вишивання — радість, надія, молитва за дітей? Саме ці невидимі сенси роблять кожну роботу безцінною.
Пісенним доповненням виставки стали виступи учасниць хору «Вручий» Овруцького будинку культури, які подарували музичний супровід заходу, доводячи, що де є українська вишивка — там завжди лунає українська пісня.
Є надія, що такі виставки спонукатимуть молодь глибше вивчати свою культуру та продовжувати вишивальницькі традиції. Адже поки ми бережемо цінність свого минулого — ми впевнено крокуємо в майбутнє.
Щиро дякуємо Валентині Галкіній за її працю, за її серце і за «Спадок у стібках», яким вона щедро ділиться з громадою.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації