11 лютого 1938 року в селі Довбиші Баранівського району Житомирської області народився видатний український хоровий диригент і композитор, Народний артист України Анатолій Пашкевич.
У піснях Анатолія Пашкевича буде вічно жити Україна
Він був хормейстером та художнім керівником Черкаського, Волинського, Чернігівського народних хорів. Створив багато відомих пісень, зокрема “Пролітали журавлі”, “Пісня про Україну”, “Дика груша” “Степом, степом”, “Козак гуляє”, “Мамина вишня”, Горить Батурин», «Дума про Берестечко», «Синові», «До сина», «Біла хата», «Материнська пісня», «А у нас на Україні», «Свитязь», «Лебедем злетіла хата біла», «Ой ти ніченько», «Гуси летіли» та інші.
Його пісні досі приписують народові.
Він приєднався до більшості на 67–му році життя, після важкої та затяжної хвороби. Мешканець скромної кімнатки в гуртожитку не залишив після себе нічого, окрім партитур написаних ним пісенних творів, симфоній та опер. Усі, хто знав митця, запам’ятали його як людину широкої душі, безкорисливу та дуже добру. Видатному майстрові українського хорового співу Анатолію Пашкевичу пощастило бути не просто художнім керівником Черкаського народного хору, засновником і керівником хорових колективів Житомира, Луцька, Чернігова, а й композитором від Бога. Якби він написав одну лише “Степом, степом…”, пісню, що стала реквіємом за всіма солдатами–українцями, й тоді композитор назавжди вписав би своє ім’я в золоті скрижалі пісенного мистецтва. Однак Анатолій Максимович створив десятки чудових, глибоко ліричних, самобутніх пісень. Серед його перлин – “Виростеш ти, сину”, “Мамина вишня”, “Хата моя, біла хата”, “Чебреці”, “До сина”, “Ой ти, ніченько”, “Любисток”, “Ой, журавко, журавко”, “Ой вербо, вербо”, “Осипає цвіт калина”, “Пісня про Волинь”, написані на вірші Дмитра Луценка, Йосипа Струцюка, Василя Гея.
Василь Симоненко й Анатолій Пашкевич не були знайомі особисто, хоч велику дещицю свого життя віддали землі великого Тараса – Черкащині. Їхня пісня “Виростеш ти, сину” стала народною, два вірні сини України, велети її Поезії і Музики, побраталися в чудовій мелодії.
“Видавалося, що батьків баян у нашій хаті не замовкав ніколи”.
– Я найстарша з дітей славетного Анатолія Пашкевича. Батьки мої побралися в 1962-му, а вже через рік з’явилася я на білий світ, – каже старша донька композитора і диригента Оксана Пашкевич-Ящук. – Тато одружувався ще двічі: від Людмили (була першим альтом Черкаського народного хору) в нього дві донечки – Олеся і Ярослава, від Катерини (до речі, моєї ровесниці, також співачки цього ж хору) – син Максим. Наш наймолодший брат (на превеликий жаль, уже покійний) з першого дня війни з росією записався добровольцем у батальйон “Азов” і захищав рідну землю в Луганській області.
Я не відразу це збагнула і зрозуміла, що співоча хорова доля у мене була закладена генетично. Мама моя Валентина Олександрівна була медиком за станом душі та за Господнім покликанням. Щира, добра, безкорислива, цілодобово безвідмовна у допомозі людям. Мешкали ми до 1965 року в Житомирі, де батько працював художнім керівником в ансамблі “Льонок”. Варто сказати, що татові не пощастило вступити в Київське музичне училище імені Глієра. Проте доля звела його у Новоград-Волинському з директором районного Будинку культури Борисом Шарварком (майбутнім режисером масових святкувань), з допомогою якого він зі своїм незмінним баяном закінчив заочні музичні курси при всесоюзному будинку народної творчості.
Навчався і одночасно служив в армії, доля завела його на північний морський флот. Після закінчення строкової служби батька залишали баяністом у матроському ансамблі, але він повернувся у рідну Баранівку. Організував там вокальний ансамбль, самодіяльний хор, одержував перемоги на численних олімпіадах та оглядах. На одному із таких оглядів у Києві сам Григорій Верьовка високо оцінив творчі здібності і талант молодого керівника ансамблю!
Малесенькою повсюдно була хвостиком у батька. Брав мене на репетиції: спочатку в Житомирі, а коли у 1965-му переїхали до Черкас, то й там місцева філармонія для мене стала рідною. Першою виконавицею пісні “Степом, степом…” у Черкаському народному хорі була Ольга Павловська. Вона на офіційній сцені, а я – вдома на стільчику! Видавалося, що батьків баян у нашій хаті не замовкав ніколи. Коли приходили гості (а наша оселя була рада кожному завжди), мені ставили посеред хати стільчик і я затягувала “…степом, степом йшли у бій солдати…” Звісно, що тато мріяв про мою співочу кар’єру. Я ж спочатку пішла працювати лаборанткою на черкаський завод “Фотоприлад”. Але добрі люди переконали, що мушу співати.
1984 року вступила до дворічної студії при хорі Григорія Верьовки.
“Ти вся в льонах, що грають, як перлинки.
Ти – рідна мати Лесі Українки…”
– Особлива сторінка в творчості батька – співпраця з поетом Дмитром Луценком, який настільки тонко відчував слово – дуже природно й органічно, – продовжує Оксана. – Вони обидва навіть формували програму першого складу Волинського народного хору. Та не вистачало заголовного твору, який би представляв цей колектив, – не було пісні про Волинь. Дмитро Омелянович, який дуже любив цей край, часто приїздив сюди. Натхнення народилось, та не один день, не одну безсонну ніч довелося виношувати поетичні рядки до пісні про цей казковий куточок України:
Ти у гаях, озерах і долинах,
Ти у розлогих вербах і калинах.
Ти вся в льонах, що грають, як перлинки.
Ти – рідна мати Лесі Українки.
1978 року в обласному театрі відбувся перший концерт Волинського народного хору, в якому й прозвучала “Пісня Волині”. Радів присутній на концерті Дмитро Омелянович, що пісню виконували кілька разів на біс. Її полюбили волиняни, і вона живе в репертуарі колективу й досі. Співала її залюбки і я. Так сталося, що після закінчення студії при хорі Верьовки мене взяли на роботу у Волинський народний хор, мріяла і хотіла працювати з батьком, пройти його школу. А перший свій виступ не забуду ніколи. Було це в Тернополі, в кінці червня 1986 року, на відкритті першого в Україні Співочого поля. Урочисто і радісно звучали уславлені колективи – народний хор імені Григорія Верьовки, заслужена академічна капела “Думка”, Черкаський заслужений український народний хор, Волинський український народний хор. Як і не забуду, коли батько керував зведеним хором на величезній тамтешній сцені!
У Луцьку батько познайомив Василя Зінкевича з Людмилою, яка працювала в хорі, невдовзі молодята побралися і в них народилися два синочки – Василько і Богданко…
:
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації