Ірина Чириця, журналістка.
Вдень поверталася додому тролейбусом №4. Десь на середині маршруту водій оголосив, що транспорт їде до вулиці Ватутіна, після чого замислилася, куди це ми прямуємо й навіть подумала, що краще вийти вже, ніж заїхати невідомо куди, бо на моєму шляху немає такої зупинки.
Але ж наша пам’ять все одно зберігає застарілу й навіть не актуальну інформацію, тож згадала, що колись давно (на фоні подій, що зараз відбуваються, це дійсно було давно) проспект Незалежності називався вулицею Ватутіна.
Утім водій тролейбуса якось погано засвоїв нову назву. Може, на Ватутіна минули його дитинство чи юність, бо чоловік уже старший, і йому там було так добре, що підсвідоме перемогло раціональне.
Та час мчить вперед і діти, народжені, наприклад, у 2014 році, які уже самостійно їздять тролейбусами, не знають ні Ватутіна, ні його вулиці, як і люди, котрі переїхали в Житомир під час війни. Тому речі доцільно називати своїми іменами.
Мені легко засвоювалися назви декомунізованих і дерусифікованих вулиць та населених пунктів. Видихнула, коли моя рідна вулиця, на якій виросла, остаточно позбулася Леніна – у назві і демонтованому пам’ятнику. Шкода тільки, що не в 1991 році, бо подружні пари, які виходили з РАЦСу так довго чомусь носили у квіти до підніжжя того дядька у день своїх весіль. От тільки навіщо, мені малій ніхто не міг пояснити.
Так само для мене Звягель ніби й завжди був Звягелем і місто гарно попрацювало з ребрендингом.
Утім якісь примарні щорси, ватутіни, чапаєви ще досі блукають вулицями Житомира у розмовах на зупинках громадського транспорту і в тролейбусах. Вдячна водієві, що виконує свою роботу, мені шкода його, коли від стрибків напруги елетротранспорт зупиняється серед вулиці, а він мерзне, але ж проспект Незалежності – це коректна і гарна назва. Слова мають значення.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації