Петро Кралюк: Отже, вчора я вирішив започаткувати свої рефлексії про “вєлікую отєчєствєнную” та нинішню російську СВО у зв’язку з тим, що друга вже триває довше першої.
Принаймні натякнув уже на те, що справа в українському чиннику.
Наприклад, під час чергової російської “отєчєствєнной войни”, насправді Першої Світової, генерал Лавр Корнілов (російський шовініст, до речі) вважав, що найкраще воюють у російській армії козаки (донські, кубанські, терські і т. д.). Це зрозуміло. А ось, фактично, на друге місце він ставив малоросів, сиріч українців. Принаймні вони, на його думку, краще войовники, аніж вєлікароси.
У міжвоєнний період були теоретики в Західній Європі, котрі вважали, що ключовим чинником у наступній Другій світовій війні буде чинник український. Та теоретики теоретиками. Ось адмірал Вільгельм Канаріс, керівник німецького Абверу (ну, не хтось там такий!), вважав так само. І коли довідався, що Гітлер не дозволив українцям створити свою державу, сказав приблизно таке: ми програли війну. Принаймні такі діяння біснуватого (справді біснуватого!) фюрера вважав великою стратегічною помилкою. Принаймні дотримувався думки, що українці могли б дати німцям значний військовий людський ресурс.
А от Сталін був хитріший за Гітлера. Він, попри те, що Україна була окупована німецькими військами, тримав “український радянський уряд” в “еміграції” разом з різними пропагандистами – тичинами, довженками та іже з ними. І друкувалася відповідна література українською мовою, і здійснювалася прорадянська пропаганда серед українців. На це витрачалися кошти – хоча ці гроші ж потрібні були на війну. А вкінці 1943 р., коли Червона армія збиралася йти “визволяти Україну”, й низку фронтів українськими назвали, навіть орденок Богдана Хмельницького заснували, де був зроблений напис українською (!) мовою. Більше таких орденів не було! Це для українців такий зробили!
Думаєте, ця пропаганда не працювала? Працювала! Перечитайте “Пропороносці” Олеся Гончара. Так, це художньо (чи навіть високохудожньо)-пропагандистська література. Але вона показує, як автор і тисячі таких, як він, куплялися на радянську пропаганду. І готові були за Сталіна, радянську батьківщину чи що там щось за таке класти голову.
Навіть пригадую свого батька. Він, будучи формально громадянином Польщі, міг піти служити до Війська Польського, а вибрав Червону армію. Бо ж там бути українські фронти. Тобто це було начебто українське військо.
Словом, гарно ця пропаганда вербувала для більшовиків високоякісне українське гарматне м’ясо, яке значною мірою й забезпечило “вєлікую побєду”.
Багато начебто часу пройшло відтоді… Але чи багато змінилося?
І тепер маємо Світову Війну. Зрештою, вона, за великим рахунком, не закінчувалася після тієї самої “побєди”. І тепер так само цей український чинник стержньовий чи осьовий (як хочете – так і називайте). Словом, така вже наша доля.
Тому й Путін хотів захопити Україну “за трі дня”. Й воює за Україну, бо йому потрібен український ресурс – як батьку Сталіну. А там далі з цим ресурсом можна і на Європу.
А що “колективний Захід”. Чи розуміє він це? Чи мислить так, як недалекоглядний Адольф Гітлер.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
