Час від часу ми маємо справи, які виконувати не хочеться — наприклад, зайнятися прибиранням або відвідати лікаря для планового огляду. Люди схильні відкладати потрібні, але не дуже приємні дії на «потім» і таке зволікання стає звичкою. Ця проблема зовсім не нова — їй приділяли увагу ще античні філософи, а в сучасному світі вона отримала назву прокрастинації. Психологи вважають, що відкладання важливих справ до останньої хвилини є джерелом численних проблем — від низьких оцінок в школі до труднощів з кар’єрою та здоров’ям. Тому подоланню цієї звички присвячена спеціальна подія — День боротьби з прокрастинацією (Fight Procrastination Day, DO IT! Day), який відзначається щороку 6 вересня.
Як виникла ідея відзначати День боротьби з прокрастинацією?
Навіть багато тисяч років тому з точки зору психології люди були схожими на нас і мали такі самі недоліки, зокрема, часто відкладали здійснення важливих, але не дуже бажаних дій. Є припущення, що прокрастинація виникла разом з поділом праці, тобто невиконання роботи більше не означало для людини швидких згубних наслідків.
Водночас, погляди на життя в давнину суттєво відрізнялися від сучасних, тайм – менеджментом наші предки не дуже переймалися, а тому прокрастинація не вважалася чимось поганим — наприклад, в Давньому Єгипті її називали «очікуванням відповідного часу», а в часи античності серед мислителів, та й просто серед небідних людей вважалося правильним проводити більшу частину свого життя в неквапливих роздумах.
Один з перших відомих історії закликів проти прокрастинації належить давньогрецькому поету Гесіоду — в своєму вірші «Робота й дні», написаному у 800 році до нашої ери, він звертається до свого брата Персеса, який постійно відкладав свої обов’язки на завтра і тому опинився в скрутному матеріальному становищі. Сократ і Арістотель описували типову поведінку прокрастинатора, але застосовували до неї термін «акразія», тобто дії всупереч здоровому глузду — коли людина знає, що повинна робити зараз, але натомість займається зовсім іншими справами. Ціцерон у виступах перед членами Сенату називав звичку зволікати «ненависною» та недопустимою у веденні більшості справ.
Видатні прокрастинатори
Поет Джеффрі Чосер, який жив у XIV столітті, устами героїні «Кентерберійських оповідань» леді Пруденс радив читачам не відкладати на завтра ті справи, які можна зробити сьогодні. Але й видатні люди не завжди дослухались до таких порад — наприклад, Леонардо да Вінчі писав картину «Мона Ліза» 16 років, тому що весь час відволікався на інші ідеї та винаходи. Щоправда, у випадку з Леонардо навіть прокрастинація була на користь — малюнки й креслення із записних книжок генія прислужилися людству пізніше.
Письменник Віктор Гюго теж мав схильність до прокрастинації — підписавши договір з видавництвом про написання роману «Собор Паризької Богоматері», він цілий рік відкладав роботу, відвідував світські заходи та приймав гостей. Зрештою, розгніваний видавець встановив для автора новий строк — 6 місяців, тому Гюго змушений був боротися зі звичкою зволікати. Для цього він попросив слугу забрати увесь одяг, залишивши тільки одну велику шаль. Оскільки одягти для виходу на вулицю та зустріч з друзями було нічого, письменник проводив дні за роботою і в результаті закінчив книгу на два тижні раніше строку.
Причина виникнення прокрастинації?
Люди часто думають, що відкладають справи через лінь чи нестачу сили волі, але реальна причина дещо складніша і пов’язана з нашими когнітивними механізмами. Це проблема регуляції емоцій, викликаних певними обставинами — нудьгою, тривогою, невпевненістю, розчаруванням. Справа в тому, що мозок людини складається з двох структур — лімбічної системи та префронтальної кори. Лімбічна система — первинна й домінуюча, вона регулює нашу автоматичну поведінку у відповідь на емоційні подразники, а префронтальна кора вважається такою, що сформувалася пізніше і відповідає за планування та прийняття усвідомлених рішень. Коли ми відчуваємо неприємні емоції, мозок хоче нас захистити, а оскільки лімбічна система набагато сильніша, то часто вона перемагає, тому ми просто ігноруємо небажані справи, навіть якщо усвідомлюємо їхню необхідність.
Сприяють прокрастинації й певні особливості характеру, і одна з них, як не дивно — перфекціонізм. Здавалося б, прагнення до досконалих результатів несумісне із зволіканням, але насправді воно іноді змушує чекати ідеальних обставин, які можуть ніколи не настати. Хронічні прокрастинатори часто мають низьку самооцінку, тому відкладають важливі завдання на «потім» через страх не впоратися з ними. Схильні до прокрастинації й нерішучі та боязкі особи — зазвичай вони зволікають з прийняттям важливих рішень, зрештою дозволяють іншим людям вирішувати за них, а потім звинувачують їх у власних невдачах.
Серйозно досліджувати прокрастинацію почали в 1970-х роках, коли розвиток нейробіології та психології допоміг краще зрозуміти природу зволікання, а до того цю проблему вважали лінощами або невмінням ефективно організувати свій час. І хоча прокрастинацію не відносять до розладів особистості, проте більшість спеціалістів вважають її негативним фактором, який погіршує якість життя людини. Тому дослідники цього явища й заснували щорічну подію, яку назвали Днем боротьби з прокрастинацією.
249-й день року
До кінця року – 116 днів
Схід сонця 06:20
Сонце в зеніті 12:57
Захід сонця 19:35
Тривалість дня 13:14
Інформація з сайту «DayToday. А що сьогодні?»
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації