Трохи більше як місяць часу промайнули у процесі очікування, але 2 жовтня Житомир все ж таки став місцем події, що мала відбутися тут ще 20 серпня. Тоді, якраз у день народження видатного митця українського слова Валерія Шевчука, у стінах Житомирського літературного музею мали презентувати експозицію «Валерій Шевчук: світ слова і пам’яті». Завадила проведенню презентації у серпні дуже сумна подія – обстріл ворожих дронів, що призвів до руйнації частини приміщення офісу УМВС України на Житомирщині та загибель двох офіцерів поліції.
У п’ятницю, 2 жовтня 2026-го року, до Житомирського обласного літературного музею , що по вулиці Київській, прийшло багато людей. Зі столиці на презентацію приїхала дочка Валерія Шевчука Юліана, а ще одним представником столичного «десанту» у приміщенні літературного музею став Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. Якраз його виступ зі спогадами про знайомство і роки співпраці із Валерієм Шевчуком виявився щедрим джерелом кількох цікавих, досі невідомих деталей і сторінок творчості видатного житомирянина. Так сталося, що ще у часи навчання на факультеті журналістики КДУ ім. Шевченка Михайло Сидоржевський присвятив свою дипломну наукову роботу якраз таки творчості Валерія Шевчука. Тоді, всередині 80-х, Валерій Олександрович тільки-тільки позбувся опали і переслідувань, а його твори після тривалого перебування у шухляді столів, почали друкуватися. Але вже тоді, за словами Михайла Сидоржевського, Валерій Шевчук займав особливе і мабуть таки, що окремішнє місце у літературному середовищі тогочасної України.
Дочка письменника Юліана Шевчук у своєму виступі зауважила, що експозиція у Житомирському літературному музеї стала простором пам’яті не лише про Валерія Олександровича Шевчука. Адже тут же, серед експонатів, багато чого нагадує і про старшого брата Валерія Шевчука – Анатолія. До речі, у літературу вони прийшло удвох і у приблизно в один і той же час. Це був фініш 50-х років минулого століття і присмак хрущовської «відлиги» сприяв тому, що літературне і почасти громадське життя у більшості українських міст неабияк пожвавилося. Але те пожвавлення доволі швидко скінчилося. Вже всередині 60-х років Анатолія Шевчука засудили за спробу друку самвидаву, а Валерій Шевчук, якому щойно довелося відбути строкову службу у лавах Збройних Сил, лише волею долі обминув арештів і ув’язнення. Про своє знайомство із Валерієм Шевчуком розповідали директор Житомирської обласної наукової бібліотеки Василь Врублевський та очільниця Житомирської обласної спілки письменників України Світлана Штатська (Гресь).
Загалом експозиція «Валерій Шевчук: світ слова і пам’яті» станом на сьогодні має 220 експонатів з числа предметів побутового вжитку В.О.Шевчука, але, схоже , що кількість експонатів вже незабаром стане більшою. Наприклад, той же головний бібліотекар Житомирщини В.М.Врублевський зауважив, що має у своєму архіві декілька предметів, які стосуються безпосередньої історії життя та діяльності Валерія Шевчука. Депутатка Житомирської міської ради Людмила Зубко висловила пропозицію щодо відновлення премії імені Валерія Шевчука. Донька письменника Юліана повідомила, що вже зараз є задум, який підтриманий групою меценатів стосовно кінострічки присвяченій творчості Валерія Шевчука.
Звісно, поява у Житомирському обласному музеї доволі значимої і напрочуд змістовної експозиції, приуроченої пам’яті велета української літератури, стала подією у житті не лише Житомира, а й загалом всього поліського краю. Однак важливо, аби справа популяризації творчого доробку Валерія Шевчука, аби пам’ять про людину-титана і літератора європейського масштабу линула не лише у стінах однієї, нехай і солідної музейної установи. Міська влада Житомира, як міста, яке подарувало світові постать неймовірного літературного таланту, мала долучитися, аби належним і навіть дуже достойним чином вшанувати пам’ять не лише Валерія Шевчука, але й його старшого брата Анатолія. Цілком логічно і дуже доречно було б подбати про присвоєння нинішньому ліцею №32 міста Житомира імені Валерія Шевчука. Хоча б тому, що обидва брати Шевчуки якраз тут навчалися і якраз тут були зроблені їх перші літературні екзерсіси, спроби та дебюти.
Словом, місто, яке Валерій Шевчук дуже любив і почасти обожнював, має відповісти своєму видатному синові хоча б дещицею взаємності.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації