15 вересня 1941 року в історії Житомирщини стало одним із найстрашніших днів Голокосту. Цього дня нацисти знищили понад 12 тисяч євреїв Бердичева та його околиць. Серед загиблих була Катерина Савеліївна Вітіс — мати майбутнього письменника Василя Гроссмана. Сьогодні, через 85 років, пам’ять про цю трагедію залишається частиною історії Бердичева та всієї Житомирщини.
Є дати, які неможливо сприймати лише як цифри в історичному календарі. 15 вересня 1941 року — саме така дата.
Нацистська окупаційна влада створила в Бердичеві єврейське гетто, куди зігнали тисячі людей. 15 вересня його мешканців почали масово вивозити до місць розстрілів поблизу Романівки, Любомирки та тодішнього Радянського. За даними дослідницького проєкту «Територія терору», цього дня було вбито понад 12 тисяч євреїв із Бердичева та околиць.
Після війни Надзвичайна державна комісія виявила в районі Бердичева масові поховання, у яких було поховано 18 640 убитих євреїв. Саме ця цифра згодом з’явилася на меморіальних знаках, присвячених жертвам Бердичівської трагедії.
Серед убитих була мати Василя Гроссмана
Однією з жертв стала Катерина Савеліївна Вітіс, мати письменника Василя Гроссмана.
Вона була освіченою жінкою, знала французьку мову, навчалася у Франції та працювала викладачкою французької у Бердичеві. Після розлучення з чоловіком саме вона виховувала сина Василя.
Під час окупації Катерина Вітіс залишилася в Бердичеві. Вона була тяжко хвора на туберкульоз кісток, однак це не врятувало її від нацистського терору.
15 вересня 1941 року її разом з іншими євреями вивезли до місця масового розстрілу.
Гроссман у цей час перебував далеко від Бердичева — він був військовим кореспондентом. Про смерть матері письменник дізнався лише після визволення міста. Згодом трагедія матері стала однією з найболючіших тем його творчості.
«Лист матері», який пережив її смерть
Напередодні загибелі Катерина Савеліївна встигла передати синові листа.
Цей текст став одним із найвідоміших документів, пов’язаних із Бердичівською трагедією. У ньому мати, яка вже розуміла, що її чекає, звертається до єдиного сина.
Пізніше мотив цього листа Гроссман переніс у свій знаменитий роман «Життя і доля». Мати головного героя Віктора Штрума пише синові з гетто перед неминучою загибеллю. Дослідники прямо пов’язують цей літературний образ із долею Катерини Вітіс.
Бердичівська трагедія стала для письменника не лише особистою втратою. У 1944 році Гроссман написав нарис «Убийство евреев в Бердичеве», збираючи свідчення про знищення єврейського населення рідного міста.
Житомирська обласна бібліотека для дітей та юнацтва також зазначає, що збереглися листи Катерини Савеліївни до сина, а після війни тема загибелі матері стала важливою частиною творчості Гроссмана.
Що відбувалося в Бердичеві
До початку Другої світової війни єврейська громада була однією з найбільших складових населення Бердичева. За даними міської ради, до війни в місті проживало близько 30 тисяч євреїв.
Німецькі війська окупували Бердичів 7 липня 1941 року. Уже в перші тижні почалися переслідування, пограбування та масові вбивства єврейського населення.
15 вересня стало кульмінацією одного з найбільших масових убивств євреїв на території сучасної України. Людей вивозили до заздалегідь підготовлених місць розстрілів.
Серед них були діти, жінки, люди похилого віку, хворі та немічні.
Саме тому історики розглядають Бердичівську трагедію як один із наймасштабніших актів нацистського геноциду євреїв на території Житомирщини.
Пам’ять про трагедію зберігають у Бердичеві
Сьогодні місця масових розстрілів та колишнього гетто позначені меморіалами. На місці колишнього гетто встановлено пам’ятний знак, а біля масових поховань — меморіальні знаки жертвам Голокосту.
Бердичівська міська громада продовжує щороку проводити заходи пам’яті. У вересні 2025 року представники міської влади, громадськості та єврейської громади зібралися біля місця колишнього гетто, щоб вшанувати загиблих і покласти квіти до меморіалів.
У травні 2026 року міська рада знову наголошувала, що пам’ять про Голокост є невід’ємною частиною історії Бердичева.
85 років потому
Сьогодні, 15 вересня 2026 року, минає 85 років від дня, коли Катерина Савеліївна Вітіс разом із тисячами інших мешканців Бердичева була приречена на смерть лише через своє єврейське походження.
Її історія залишилася не тільки в архівних документах.
Вона живе у творчості її сина — Василя Гроссмана, у його романі «Життя і доля», у нарисі про знищення євреїв Бердичева та в тому листі, який мати встигла передати синові перед смертю.
Бердичів пам’ятає. Житомирщина пам’ятає.
І через 85 років ця історія нагадує, до чого може призвести ненависть, позбавлення людей людської гідності та байдужість до злочинів проти мирного населення.
Пам’ять про Катерину Вітіс — це пам’ять не лише про матір відомого письменника. Це пам’ять про тисячі людей, чиї життя були обірвані в Бердичеві восени 1941 року.
Джерела:
- Бердичівська міська рада — історія міста та Бердичівська трагедія
- Бердичівська міська рада — вшанування жертв Голокосту у 2025 році
- «Територія терору» — місця нацистського терору на Житомирщині
- «Мій Бердичів» — Василь Гроссман та історія його матері
- Суспільне Житомир — Голокост на Житомирщині та знищення євреїв Бердичева
- Матеріал Lina Gorodetsky «Останній лист єврейської матері»
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації